| ХЂХ«Х¶ХЈХ·ХЎХўХ©Х«, 23 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
 00:07 | 
| | |
| так легко заплутатись і так важко розібратись
так легко закохатьсь і так важко зрозуміти чи насправді..
так легко жити просто так і так важко жити для когось..
я це не вмію..
я егоїстка...
страшна скотина..
обманюю..
не можу розуміти що мені треба..чи кого?
| | |
| ФµЦЂХЇХёЦ‚Х·ХЎХўХ©Х«, 20 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 23:33 |
| | |
| то не ти ,не тобі, не для для тебе,не твої слова...
| | | | 19:20 |
| | |
| забагато уваги мені,але знаходяться люди яким я потрібна..така яка є...
люди такі знатні,такі від яких я уваги ніколи б не очікувала,підтримка яких заповнює ту диру...
з'явилась така величезна дира всереидині мене: вона конструює все там по своєму,але я вже того не відчуваю..
я не відчуваю взагалі нічого..
я не вмію любити..
я не вмію посміхатись..
я не вмію плакати..
я не вмію відчувати..
я плутаюсь у найпростіших речах..
я не можу вибрати що мені пасує більше:чорне чи біле,зелене чи сине,сорочка чи светр,він чи...він, апельсини чи ківі....макарони чи желе...
здається я навіть думати вже не вмію...
я не впізнаю людей і мало думаю про завтра
я не намагюсь створити щось,а просто крокую невпевненими кроками,думаю що так добреду до тої дири ...мені треба взнати як же вона виникла? в результату чого?????
| | |
| ФїХ«ЦЂХЎХЇХ«, 19 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 19:55 |
| | |
| а бувало так що не хочеться навіть припускати що буде..?!
бувало так що не хочеться бачити нікого,що не хочеться їсти,спати,думати,відпочивати,жити...
така собі пустота на місці всіх емоції і відчуттів які є в тебе там всередині!
| | |
| Х‡ХЎХўХЎХ©, 18 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 21:39 |
| | |
| тільки спробуй..
спробуй зробити те на що завжди було табу..
спробуй поєднати те що важко поєднати взагалі..
спробуй забути усе і жити лиш тим що в тебе є в цю секунду...
спробуй не зволікати і не думати..
спробуй просто бути..
без всяких за і проти..потім може і не бути..на нього просто невистачить часу,якого і так замало...
замало часу на сон,їжу,думки,відпочинок,на тебе,на реалізацію себе..
замало...його обмаль..
а ти так безталанно,незгабно витрачаєш його на речі,які так багато займають місця і так мало значать щось для тебе....
забуться і живи..
так буває..
варто тільки спробуй
| | |
| Х€Х’ЦЂХЎХўХЎХ©, 17 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 16:51 |
| | |
| так важко коли ти хочеш бути схожим на когось і в тебе не виходить..ти як плагіатор..тобі не зручно бути не собою,але та інша картинка яку ти собі приміряєш краще ,ніж ти,тому ти вибираєш її собі,примряєш,обдявляєшся з усіх сторін і все...
але ж незручно...взаглі ...
тут ти це не ти...
я не хочу бути кимось..я хочу собою...я хочу жити собою..
| | |
| ФµЦЂХҐЦ„Х·ХЎХўХ©Х«, 14 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 16:27 |
| | |
| Кав’ярня ,пахуче горіхове капучіно,теплі погляди і відчуття…ти особиливо сильно любиш це місце,тут багато справжнього,живого…тут ти можеш побачити справжні почуття,і навіть відчути їх,почути сміх,плач,радість і роздратування…он за сусіднім столиком сидить мила парочка двох закоханих: він так мило розповідає їй якусь історію,а вона так уважно з зацікавленістю,ловить його слова,намагається розсмакувати їх,так ніби пробує на смак його самого…а он там далі вже годину сидить чоловік з сивим волоссям і вже вдесяте переглядає газету,він замовив уже 4 чашку кави…а там далі за столиком дві подружки:одна хвалиться іншій своїми новим одягом,хлопцем,сережками а та інша так щиро і невимушено слухає те все,з глибоким поглядом на хлопчика,що сидить за сусіднім від них столиком,а той мило усміхається у відповідь…
…ти живеш одним днем,одним подихом,одиним життям…ти любиш горіхове капучіно і нестримно радієш кожному новому випуску улюбленого журналу,ти любиш фотокарточкувати…ти маєш багато фотокарточок досі незнайомих тобі людей,зате з спражніми емоціями,відчуттями,поглядами,думками…ти йдеш на вокзал коли тобі хочеться побути наодинці,ти шукаєш там нових відчуттів,шукаєш нові щирі і ні до чого не ведучі знайомства…ти не вмієш любити,але вмієш відчувати…ти маєш рідкістний дар відчувати все щиро,так як воно є…так як ти бачиш це…ти мрієш стати письменницею, і пишеш про досі не відчуті емоції,досі не відучуту іскорку кохання і несамовито віриш що випробуєш це на собі…ти малюєш обличчя незнайомих тобі людей і посміхаєшся їм… ти вмієш жити одним днем,одним подихом,одним життям…
Ти маєш все крім отого єдиного почуття…заради того щоб відчути його ти ладна на все…і одного разу все так різко зникає і з’являється він – об’єкт обожнювання,поклоніння,об’єкт твого найсильнішого і найщирішого почуття…йому вдається заволодіти тобою,твоїми думками,поглядами і навіть відчуттями…ти так невміло закохалась у рідкісну бездушну людину,ти ще початківець у тій грі почуттів,у грі що називається кохання…
…йому було вигідним знайти собі тебе. Він мав добру зовнішність і вмів бути неспражнім,але з проникливим погядом,це і зачепило тебе в ньому,а його зачепила не твоя природність,а слава ,та яку ти мала на той час,та якої ти соромилась і так ніяковіла і морщила носа коли тебе впізнавали на вулиці..а ще ти мала багато інших матеріальних речей на які ТИ ніколи не звертала уваги,а він бачив у тому сенс життя….ти піддалась його впливу і забула геть про все…ти вже не ходила до кав’ярні,не шукала емоцій,не знайомилась з людьми,рідше відвідувала вокзал…ти жила ним,а він жив твоєю славою..ти намагалась догодити йому у всьому,і піддавалась його експерементам…ти стала куском пластмаси..
..ти віддалась у вир емоцій і таким чином дала йому змогу контролювати кожен свій крок…тепер ти жила лиш ним, а він користувався тим…він зробив з тебе кусок пластмаси…ти тепер штучно створений матеріал на основі синтетичних і природніх полімерів…як і всі пластмаси ти сформувалась при підвищеній температуріі і маєш здатність до гнучкості,з тобою так можна зробити все що ттільки прийде в голову,все що придумає бурхлива фантазія…він так і зробив,а ти піддавалась плавленню лише тому що не байдуже ставилась до нього.ти дозволила все його схибленій уяві і стала ще одним елемнотом його дошки …ще однією теоремою,що немала практичного підгрунтя…
…ти загубила себе,серед тих численних думок про нього…ти забула про відчуття…ти стала куском пластмаси…нічим.ти стала неспражньою…ти вже не вміла нічого,крім того як любити його,а він захопився і витворяв з тими твоїми почуттями все що йому хотілось..все що раніше,ти б назвала неприпустимим,те що ти ніколи не розуміла,те що ти завжди зневажала тепер було твоїм життям!
він зробив тебе лялькою…не спражньою,беземоційною лялькою,що живе так як написано в інструкції,що думає за заздалегідь продуманою програмою,і повертається туди куди їй скажуть.що не вміє любити,радіти і дивуватись…пластмасовою лялькою з пласмасовими почуттями….
Ти так нестримно говорила про кохання,ти так безмежно хотіла цього відчуття,а тепер ти його навіть не відчуваєш…тепер ти кусок синтетичного матеріалу,що піддається наповненню різними елементами,тепер уже життеєвонеобхідними,головним серед яких є він…ти так сильно хотіла наповнити своє життя елементом кохання,ти так невпинно шукала його…так непосидюче мріяла…
Він наповнив твоє життя щастям.Але не усвідомленим,не відчутим тобою по-спражньому щастям.Ти ще просто абітурієнт,що плутається у всьому раніше лиш прочитаному в книгах,але ще не випробувному особисто.так і ти заплуталась у ньому,ти піддалась раніше не відчуваному тобою…
Ти маніакально любила його.а він невідворотно користувався тобою і твоєю славою…він не вмів любити,він не вмів відчувати..він був хіміком за професією…він жив матеріальним,йому все треба було пощупати,доторкнутись,відчути у своїй руці…він таким чином намагвся створити свою дошку хімічних елементів...де елементами виступали такі як ти.такі що сліпо віддавались першим почуттям…
П.С. люди вміють бути різними.люди вміють відчувати…вони відчувають запахи,смаки,вони вміють на дотик розрізняти приємне і не дуже..люди істоти що розуміються у відчуттях,смаках,запахах..вони вміють відрізнити натуральне від синтетичного..Вони схиблено женуться за тим неспражнім,бо то ж так модно,а те спражнє,воно таке собі – застаріло,вже не пасує..вони вміють контролювати почуття,вміють використовувати їх для нехороших справ,як і він…
Вони намагються створити синтетичні,пластмасові почуття,думають так вони будуть існувати довше,так вони краще і впевненіше почуваються ,як і він…але ж і пластмасам притаманні деякі недоліки: міцність,що втрачається з часом, твердість і жорсткість, низька теплопровідність,вони невідчувають,не дихають ,не живуть… вони як і всі люди мають здатність старіти,втрачати властивості під впливом зовнішніх факторів,виходити з-під твого контролю…він боявся цього найбільше…але рано чи пізно це стлаось би,адже при старінні зменшується еластичність(тобто та гнучкість що присутня на самісінькому початку) і міцність пластмас, збільшується їх жорсткість і крихкість …і вона виходить з-під твого контролю…вона згадує свої поїзди,вокзали,людей,а найговніше вона знову відчуваєш по-спражньому щирі почуття…ти живеш одним днем,одним подихом,одним життям….
| | |
| Х‡ХЎХўХЎХ©, 11 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 11:43 |
| | |
| а тепер до красівської...
не хочеться їхати куди-небудь,настрій чомусь не той....взаглі нічого не хочеться...якесь таке дивне відчуття і без бажаність....дивно але так і є...
скажіть скільки ще так бути?
може і не хочу щоб так було,але здається так треба..
знову юлька сприяє,якийсь новий проект...досить цікаво,думаю варто спробувати...взагалі тепер думаю мені треба більше всього пробувати,може шось колись з того вийде,щось таке що буде дійсно достойне...
ну так думаю ...чомусь про це багато думаю..
ще в голові повний бардак з тою крусовою...той дядько сказав що я недобре план написала,недобре бо не по тому повстанню що треба,а я вже і літературу знайшла..(
ей....замучилась...тиждень важкий буде....дуже...
не хочу його..але прийдеться спробувати його не лише на ощуп,але на
смак
згадки.....хороші згадки....
| | |
| Х€Х’ЦЂХЎХўХЎХ©, 10 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 22:44 |
| | |
| ні,ні...я не хочу щоб всьо...
не хочу...
то не мені..мені таке не пасує.
я хоч щоб ще багато івсе разом..а не так як хочеться...
| | |
| ФµЦЂХҐЦ„Х·ХЎХўХ©Х«, 07 Х“ХҐХїЦЂХѕХЎЦЂ 2012 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 21:25 |
| | |
|
Ти зажурено підвела голову,голосно видихнула і посміхнулась…закінчила…
Закінчила останній розділ того,що так довго тебе мучило,поїдало по кусочках,надгризало і ішло геть,а потім знову поверталось,як мишка…
Ти тепер вільна…таке не описуване відчуття свободи і якось такої раніше не відчуваної легкості…тепер у тебе багато простору…тепер ти дихаєш на повні груди і посміхаєшся так щиро щиро…тепер руки тягнуться до Прохаська,тепер ти,спрагла спілкуванням і приємними емоціям,вдягаєш найкращого светра і вирушаєш туди,де ти відчуваєш себе собою …в місце що сповнене емоціями і переживаннями,місце з слізьми і добрими згадками…
Ти любиш дивитьсь на воду,ти любиш кидати камінчики «жабки»,ти любиш дивитись на голубе-голубе небо лежачи на гарячих камінцях,ти любиш усміхатись дивним звукам пташок що летять поруч і годувати голубів,ти любиш бути там…
…ти вмощуєшся зовсім близько води і кледеш себе напроти потоку річки,ти тут любиш все робити навпаки,хоча розумієш що тут ти безсила,проти природи не попреш…ти спираєшся на коліна і поринаєш у якусь частинку світу,але того що вже захований і пророблений у архіві твоєї пам’ят
| | |
| |
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЈХ«ЦЂ 
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЇХЎХ¶ Х°ХЎХІХёЦЂХ¤ХЎХЈЦЂХёЦ‚Х©ХµХёЦ‚Х¶ 
ХЂХµХёЦ‚ЦЂХЎХїХҐХїЦЂ 
ФјХёЦ‚ХЅ. ХЎХ¬ХўХёХґХ¶ХҐЦЂ 