| Х•ЦЂХЎХЈЦЂХ« Х°ХҐХІХ«Х¶ХЎХЇХЁ: | seasa
|
| ХЂХ«Х¶ХЈХ·ХЎХўХ©Х«, 01 ХЂХёЦ‚Х¬Х«ХЅ 2010 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
 12:53 | 
| | ... |
| Рожеве сонце, спіткнувшись об час, розсипало золоту доріжку, яка рівно полилась крізь вікові хвилі синього моря. Зібравши усі перли, вона
відблискувала мереживом та радісно колихала маленький човник, який, неоперавшись, линув за її шелестом. Світло сонця обкутало маленького гостя, бавлячись спросоння і радіючи кожному його мерехтінню.
Під скрегіт дерева співало море, а в такт хвиль лунав приглушений тихий стогін. Почувши його, світило враз протягнуло до нього руки, освітивши лице старенького чоловіка, який, зажмурившись від обіймів, лежав на дні. Проміння бавилось густою бородою, яка місцями багряно спліталася із сивим волоссям. З потрісканих губ маленьким струмочком стікала кров, гармонійно сколихуючись при слабкому стоні. Чоловік з останніх сил зняв з ременя флягу і підніс до рота, декілька краплинок капнуло на уста, змушуючи його лице зім’ятися в неприємному відчутті. Фляга вивалилася з рук і по щоці пробігла чиста сльоза, глухо капнувши на дерев’яне дно, за нею ще одна…і ще…
Голова забриніла спогадами, які один перед одним лізли у вимушений театр. Чорноволоса дівчина сиділа, схрестивши ноги, на зеленій траві, пильно дивлячись угору, де на ширококронній яблуні сидів юнак, зриваючи стиглі плоди та кладучи у сплетений кошик. Повіяв вітерець, змусивши листя заспівати і відірвавши один відпустив його у самотнє існування. Маленький, кружляв над землею поки не заплутався у чорному волоссі. Дівчина дзвінко засміявшись дістала горе-листочка, поклала на коліно, роздивляючись візерунок життя на його гладенькій поверхні. Хлопець стрибнув з дерева, зняв кошик і вдвох замислились над життям бідолахи.
Сірий туман стер їх зі сцени, на їх місці навіявши двох поверховий будинок,оздоблений скандинавськими візерунками. На подвір’ї стояла дитина прикриваючи рукою від сонця, вона вдивлялась на берегову лінію, де зійшовши з човна йшов батько несучи у руках корзину битком набиту свіжої риби. Ось він уже у палких обіймах дружини, а дитина бігає хороводи, просячи розповісти про велетенські хвилі і дивних створінь. Знову лине час, сонце заходить за обрій, сім’я сидить за столом у садку…вечеряють. Запах смаженої риби лине далеко за кордон їхньої оселі. Десь далеко, завила собака, до якої дійшов смак здобичі, розтривожившись до нестями її голод.
Голова пекла вогнем, зайнялась сцена, тьмяний туман лише на мить пред’явив нові образи у обійнятому полум’ям театрі. Росла дитина, старішали батьки, розквітали і опадали дерева, сонце мчалося у вихрі буденності навколо землі, не помічаючи, як раз за разом навкруги усе змінюється.
Чоловік дивився на хмаринку, яка затуливши сонце випустила його від її обіймів. Повіяв вітер змушуючи серце забитися частіше, крізь сльозу він бачив велетенські хвилі, він бачив себе який стояв на кормі і з усіх сил намагався побороти стихію. Крізь шум, до нього линули голоса рідних , інколи і самих богів, які молились за нього. Пролетів вітер, чоловік кліпнув віями зігнавши сльозу, хмаринка стала тьмянішою… повіяло холодом, його очі жадібно дивилися уверх де стрімко до нього наближалось щось маленьке. Небо простогнало громом, на груди лякливо опустився листочок. Ритм серця обірвався зі скривленого усмішкою на устах, освітлений розрядом блискавки. Усе стихло. Пішов дощ.
| | |
| Х‡ХЎХўХЎХ©, 10 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 09:13 |
| | |
| Йшла сильна весняна злива, Все небо світилося від тисячі блискавок, які пробігали туди-сюді, ніби щось шукаючи....
Я сидів в старому кафе, і пив, щойно принесений чай...... По вітрині, швидко бігали щойно, впавші краплинки дощу. але це не залишало можливості дивитися на вулицю....
.... Вулицю тихо, освітлював єдиний ліхтарик, тому ...
.......на одній з стороні вулиці йшла, дівчина з великою чорною парасолькою, щось тихо наспівуючи собі під ніс, вона здавалася доволі веселою незважаючи на такий каприз погоди..... по заду неї плентався, по іншому це не назвеш, хлопець років двадцяти п'яти, весь промокший він дивився собі під ноги і йшов...йшов....йшов...
Ще одну деталь якує я пропустив було те, що трошки лівіше ніж наше кафе, знаходився бар..... Звідки і вийшли троє, добре піддатих парубків.....
Замітивши доволі симпатичну дівчину, вони не довго думаючи, кривою пішли донеї, доволі голосно вигукуючи деяки пропозиція, про які я краще промовчу....
.... Отож діло дійшло вже до того, що її парасолька знаходилась у найближчій калюжі, а її шумно кудись тягли.... Я хотів вставти, і йти на поміч, а разом зі мною ще троє, чоловікив, які також наблюдали цю картину.... Але не спіли ми вийти за двері кафе, Як перед нами, відкрилася картина...один, з тих хто вийшов із бару вже знаходився в калюжі з розбитим лицем, Другий від хука правої, також не встояв на ногах, а третій і сам розуміючи усю складність вже був далеко, від епіцентру.... Нашим героем оказався, парубок років двадцяти п'яти, який позаду плентався.........
Не знаю в чому суть цієї розповіді..... Але знаю одне вона правдива....
| | |
| ФµЦЂХҐЦ„Х·ХЎХўХ©Х«, 06 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 13:22 |
| | |
| Надворі тихо промайнув день..... і небо вже залилося багряним румянцем.... я сижу на лавочці, біля тихого замершого фонтану...і тремтя від холоду.,,,, вдивлюся у незабутнє відображення життя..... Так мені холодо.....Але на душі, то так приймно....Бачити як навкруги....Граються діти...ліплячи велику снігову бабу і не знаходячи морквинки замість носа, встромляють десь взяту газету......
На дворі зима..... так дивно....тілу холодно, а душі так приємно від різдвяного духу....
Крізь мене промайнула дівчина: струнка, русява з блакитними очима....(яка красуня подумав я)........вона тихо пройшла біля мене, тупо вдивлюючись собі під ноги, на ЇЇ лиці тихо відігравала усмішка......Вона щось згадувала.....Знаєте коли бачиш чиюсь усмішку.... настає мить коли так хочется згадати щось приємне і усміхнутися, усміхнутися.....
я дивися їй у слід..... нібито крізь мене промайнув, тихий літній вітер....вона щаслива......
Десь через хвилин десять....я все ще сидів, дивлячись на малечу....якій чомусь не сподобався ніс-газета,... промайнули десь запальничка.... І ніс Сніговика... запалав червоним полумям......
Так думав я...... діти.... а якими ми були....
Раптово я відчув так знайомий літній вітерець,. Я повернув голову, і побачив вже мені знайому дівчину, яка йшла з чорнявим парубком, з Великим букетом червоних троянд....
Так.... тепер вони щасливі....навіки........
| | |
| ФµЦЂХЇХёЦ‚Х·ХЎХўХ©Х«, 05 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 16:56 |
| | |
| Вони повсюди.....Ми часто...йдемо по вулиці.....і не замислюємось хто, біля нас зараз пройшов....
Ось пішов високий чорнявий парубок, його лице укутав смуток...напевно щось, трапилось....його права рука тихенько посіпувалась, коли він стоїть на світлофорі.....можливо він поспішає....а можливо...... він промайнув біля красивої дівчини яка, ласкаво йому усміхнулася, не звернувши на неї ніякої уваги...... він у розпачі......
лунає музика ...Він дістає телефон.....починає розмову.... щосб гаряче розповідає, кріз шум долинає ))Пробач кохана...... його лице, змінюється, з*являться усмішка....він підбігає до квіткового, магазинчику і за мить виходить....з букетом Червоних троянд.......
Так він щасливий......
| | | | 12:55 |
| | |
| Ніч....... тихо і безмежно щасливо, вдивлятися у безмежні огні нашого міста.....у тихі краплинки зірків..... в усю глибину місяця.......
Вітер який ж ти холодний...... навіщо ти заливаєш кригою моє сереце, хто потім мені його відіграє...... ааааа знаю.... ти Сонце,,,,,,,. твої промені все ще залишилися на моїх долонях...і на тихій усмішці.....
Я сплигнув з даху і притулився до землі..... Вона така мяка......Ось чуєш щось шепоче.....ОООО Це напевно колискова.......Кап- кап.......я підняв голову..... Моє ж ти золодце хто ж тебе образив....Навіще так незграбно....зачекай..... вітер .....збігай Будь ласкавий висуши ось те личеко...ось тієї хмаринки... воно ж таке чудове.....
О Дякую....... Я знаю ... Я вже йду .....
Буду чекати На Світанні
Бувайте
| | | | 12:45 |
| | |
| День як День.....
Ніч ,,,
| | |
| ФїХ«ЦЂХЎХЇХ«, 04 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 08:57 |
| | |
| МІй сон ,,,, а скільки в цьому сказано,,,,,,,,
| | |
| Х€Х’ЦЂХЎХўХЎХ©, 02 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 10:44 |
| | |
| Я прокинувся від, тяжкого сну........
Я стояв посеред неба і слухав....
Сьогодні Неділя. Свята, чиста неділя . боже як я її люблю цей запах тихого повітря, ніжне відчуття легкого вітру і необмежений простір. Простір в земель. полів, лісів. О.... яке це відчуття... Я стою на краю і вдивляюся у глибину кольорів, відчуттів і вражень. Я відчуваю повну свободу, свободу дій.... Я біжу через поле, через золотий океан колосся.... моє тіло розривається і стає ним.... Я - колосся. Я відчуваю тепло землі, лагідний дотик вітру, щирі обійми яскравого сонечка і мені так хороше. О як мені хороше. Я виринаю з золотих хвиль і нову мчусь через поле..... і вже моє тіло підіймається і я вже над землею. Я - сизокрилий орел. Я - вільний птах. І вже мчусь розриваючи повітря, ковтаючи золоті усмішки яскравого сонечка, і поринаю у сон....
| | | | 07:49 |
| | !112 |
| Я саша
Через Хвилину я зрозумів що стою Біля Дзеркала , моє в нім відображення тісно переплітається, з моїми думками..... Я бачу себе розмитим, розбитим і взагалі........ Мені закортіло взяти щось тяжке і жбурнути, у нього, але я зупинився..... нАвіщо мені це ....я заснув
Через 4 години
| | |
| ХЂХ«Х¶ХЈХ·ХЎХўХ©Х«, 01 ХЂХёЦ‚Х¶ХѕХЎЦЂ 2009 ХЏХЎЦЂХҐХЇХЎХ¶ |
|---|
| 18:10 |
| | !111 |
| ПРивіТ!!!!!!!
А ти ХТО !!!!
Я САША
А ТИ
Через ПІвгодини ВІдповідь,,,,,,,
| | |
|
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЈХ«ЦЂ 
Ф±Х¶Х±Х¶ХЎХЇХЎХ¶ Х°ХЎХІХёЦЂХ¤ХЎХЈЦЂХёЦ‚Х©ХµХёЦ‚Х¶ 
ХЂХЎЦЂЦЃХЎХ©ХҐЦЂХ©Х«ХЇ 
ХЂХµХёЦ‚ЦЂХЎХїХҐХїЦЂ 
ФјХёЦ‚ХЅ. ХЎХ¬ХўХёХґХ¶ХҐЦЂ 
Ф±ХЇХёЦ‚ХґХўХ¶ХҐЦЂ 